Шахта Вента

Вхід до Венти досить вузький і розташований серед каміння. Вузький і досить довгий вхідний меандр проходить без мотузки – в розпір і вільним лазінням. Меандр виходить у маленький зал-полку, з якого починається перший колодязь, глибиною близько 8 метрів. Далі починається стежка з перешкодами – бриловим завалом, щілинами, скельними ділянками.

Приблизно по середині цієї ділянки з перешкодами знаходиться другий колодязь. Його подолати можна двома шляхами: можна пролізти в неширокий лаз між камінням вниз (лаз йде вертикально і потім повертається горизонтально), вилізти на невелику полицю і спуститься чотири метри вільним лазінням. Другий варіант - не спускаючись у лаз між каміннями повернути праворуч – майже відразу буде невеликий балкончик зі сталактитами, там забито кілька спітів. Глибина колодязя на цьому місці сягає 10-15 метрів. Ми пару разів так і проскочили цей балкон (просто не помітили) і пройшли колодязь без мотузки, хоча з мотузкою, напевно, було б легше і зручніше, особливо з мішками. На дні колодязя на правій стороні між брил спускаємося в наступну залу, потім кілька уступів вниз, меандр і великий колодязь (біля 70 м).

На вершині колодязя під шлямбурами може перетиратися мотузка. Нижче повішена відтяжка трохи виправляє ситуацію, але мотузка все одно треться і потрібен протектор (або виправляти навішення - бити в протилежній стіні спіт і за вуха вішати мотузку між стін). Спуск іде вертикальною щілиною в стіні колодязя, спіти забиті то в однієї, то в інший стіні щілини.

На дні великого колодязя розташований затишний зал з табличкою, де згадано Каунас. на боці зала – діра униз. Внизу – бриловий завал, потрібно лізти між брил і шукати прохід (вузько). Після брилового завалу вниз йде меандр, який закінчується виходом у невеликий колодязь. У стіні навпроти початку меандра вбито спіт, за якого можна почати навіску. Внизу заповнений глиною зал, наприкінці якого є невеликий підйом по дуже слизькій глиняній стіні. Саме під цим підйомом кудись униз стікає струмок - тут можна копати і шукати продовження.

Після глиняного підйому пробігши по меандру знаходиться останній уступ, глибиною 6 м. Стіна уступа похила, мотузка лягає прямо на неї і, відповідно, треться.

Під час весняного сніготанення у печері крапель у вхідному меандрі та на кількох уступах перед великим колодязем У великому колодязі до низу крапель посилюється до зливи. Струмок внизу цього колодязя стікає в невелику щілину слідами на стінах зали видно, що вода в цьому залі колись піднімалася на півтора метри.

Історія досліджень

Печера відкрита 1983 року литовськими та латиськими спелеологами (Р. Данюнас). Свою назву печера отримала завдяки річці Венті, яка тече через Литву та Латвію.

У 2009 році спелеологи із Одеського клубу «Млрія» пройшли придонну вузкість і виявили невелике продовження печери.