Шахта Арабіка

Так, так не дивуйтесь! Відтепер назва легендарнайшого в спелеомирі гірського масиву носитиме нова печера на Карабі. Арабіка відразу зірочкою засяяла серед усіх добре відомих і добряче потоптаних карабійських монстрів: Нахімовської, Дружби, Молодіжної та ін. Незважаючи на свою відносно невелику глибину -236м, за складністю проходження Арабіка навіть перевершує Дружбу. У будь-якому випадку, така думка більшості кейверів, що були в ній. І все ж таки печері вдалося втиснутися в десятку найглибших печер Криму. Але це ж не головне, головне - це емоції, які здобули спелеологи , які попрацювали в Арабіці.

Перший маленький прорив у печері був здійснений ще в грудні 2002р, в ході експедиції Суслік - МІПКар, Тоді спелеологам із Харкова (Марковської К., Шевченка Є.), що потрапили до цієї печери, вдалося вручну розширити вузькість на глибині -18м та пройти 5-метровий уступ. Великого значення цій печері не надали і назвали її "Кості Му-Му".

Ліхтарі спелеологів засвітилися біля входу до Кості Му-Му лише наприкінці квітня 2003 року. Роботи продовжили все ті ж харків'яни, підключивши молоді таланти. Замість очікуваних двох-трьох днів роботи кувалдою, все було зроблено за 2,5 години. Під натіком зробили підкоп. І все, а далі колодязь. Це був великий успіх! У наші часи прорватися без єдиного буху?!

За два дні печера була досліджена до глибини -67м і зупинилась. Залишалося провірити вікна. До цього часу базовий табір біля печери Суслік поповнився учасниками експедиції "Суслік - МІПКар", найбільшою експедицією за останні роки чисельністю 50-60 осіб. Ряди дослідників відразу ж поповнилися. Останній вихід на "старе дно" дав несподіваний результат: печера валить далі! Наступного дня трійка спелеологів (Марковської К., Шевченка Є., Верченка О.) проважила два колодязі: 30 і 40м. "Сотню" розмотали, а печера не поспішала затикатися.

Протягом шести днів робочі двійки, виходячи на поверхню втомлені, але задоволені, розповідали, що зупинилися перед черговим колодязем, але не вистачило чи карабінів, чи мотузки. 7 травня передова група на глибині -185м ввалилася в широку обвальну галерею. Після порівняно невеликих обсягів печери, галерея справді вражала: похилий стометровий хід шириною близько 6-ти метрів і висотою до 20м з двома колодязями по 10м розбитий на три рівні частини. Відразу стало ясно: щось різко змінилося у рельєфі. Молоді промиті меандри та колодязі змінила суха похила галерея, яка, на жаль, закінчилася глибовим завалом. Невже все закінчилося? Цього не може бути! У завалі спустилися метрів на 8 і вийшли на постійний водотік. А далі? А далі була вузькість, у яку насилу вдавалося протиснути чобіт. Але в наш час технічного кейвінгу, ця вузькість не виглядала безперспективною. Як би там не було - інтрига зберігалася.

За результатами топозйомки глибина печери становила 230м. Було вирішено, що для такої солідної печери потрібна і солідніша назва ніж "Кості Му-Му". З десятка запропонованих назв зупинилися на Арабіці.

Історія печери Арабіка повинна пам'ятати своїх відкривачів: Федотов Діма, Марківський Кирило, Шевченко Олена, Верченко Андрій, Колокольцев Гена, Рябко Андрій, Поплавко Коля, Касьян Юрій.

У серпні 2003 року "Арабіка" стала ще популярнішою серед спелеологів. Вона була обрана для залікового штурму відділення другого рівня підготувки під керівництвом Медведєвої Катерини. Судячи з вражень учасників, печера повністю виправдала покладену на неї місію.

Після травневого прориву здавалося, що дослідження такої великої печери затягнеться надовго. Але жовтнева експедиція змінила наші сподывання. Основною метою було проходження кінцевої вузькості - віконце, за яким нам мріялися обсяги колодязів і вигини меандрів. Команда добралася сильна: Самара, Нова Каховка, Харків, Київ, Ялта. Робота велася двійками за допомогою акумуляторного електроперфоратора "Makita", наданого нам спелеологами Севастопільського клубу "BSSS". Прорив стався буквально на третій день роботи, але замість глибоких колодязів виявився триметровий уступ, а меандр закінчувався похилим ходом довжиною 7м. У самому кінці стеля різко опускалася і як би зрослась з підлогою, і все це неподобство наповнене водою. Все скшчилося!

Тим не менш, у печері залишається ще багато цікавих місць, де можна попрацювати і кудись пробитися. Наприклад, на початку обвальної галереї виявили паралельну галерею набагато менших розмірів, де в глибовому завалі вдалося спуститися метрів на 20.

Отже, за результатами двох експедицій глибина "Арабіки" становила 237 метрів. Для такого вивченого спелеологами району як Карабі-яйла це , безперечно, дуже вражаючий результат. У майбутньому дослідження цієї печери будуть продовжені.

Кирил Марковской “СВЕТ” №24, 2004