Шахта Каскадна

Вхід до печери Каскадна розташований в карстовій воронці на схилі долини, що перетинає південну частину масиву Ай-Пері. З дна воронки починається каскад колодязів 74, 10 і 42 мери розділений невеликими слабкопохилими ділянками. На глибині 155 м. іде велика, майже горизонтальна, галерея яка приводить до 80-ти метрового колодязя що закінчується па позначці -246 м. (Старе дно).

Приблизно посеред галереї перед лівим поворотом на старе дно у правій стіні на висоті 3 м. від підлоги знаходиться невелике, вузьке «вікно» яке виводить до гирла 70-ти метрового колодязя. На дні колодязя великий обвальний зал (зал Молодят). В залі є місце для ПБТ. Приблизно в трьох метрах від дна колодязя по лівій стінці із вузької щілини починається каскад невеликих колодязів який приводять на початок великої галереї протяжністю понад 250 м що закінчується обвальним залом (зал Марії Магдалини). Перед залом знаходиться висхідний колодязь (шахта Здиблених сподівань) в якому було зроблено сходження і вдалось піднятись більш ніж на 60 м.

Приблизно через 50 м. від початку галереї на дні каскаду невеликих уступів (10, 5 м.) була розширена вузькість яка привела до першого сифону довжиною 3 та глибиною 1 м. За сифоном після 30-и метрового каскаду іде 300 метрова галерея (гілка Потойбічна) з постійним водотоком і чотирма сифонами (С2 Бокоплав 3/-1, С3 Кассіопея 20/-4, С4 2/-1, і С5 Атлантида 30/-3). Сифон Кассіопея має повітряний карман. Галерея закінчується шостим доки не пройденим сифоном на позначці -400,7 м.

Незважаючи на те, що печеру відвідують значні групи спелеологів вона майже не досліджена. Бракує даних з геології, гідрогеології, мікроклімату тощо

Історія досліджень

При проведенні аерофотозйомки на одному із знімків була зафіксована незрозуміла пляма яку позначили як нерозпізнаний об’єкт 309. Так при польовому дешифруванню аерофотозйомки у 1956 році була відкрита печера яка отримала назву Тристадев’ятка.

Згодом у 1959-1960 роках шахту досліджувала Комплексна карстова експедиція під керівництвом В.Н. Дублянського. Шахта була пройдена до глибини -246 м. (старе дно) і отримала назву Каскадна.

У 1975 р. Ялтинські спелеологи у галереї перед поворотом на старе дно (-160 м.) знайшли у правій стіні на висоті 3 м. від підлоги «вікно» яке привело у нову частину печери, та пройшли її до глибини -310 м. (ймовірно галерея що закінчується залом Марії Магдалини).

У 1978 р. об’єднана експедиція кримських спелеологів (Сімферополь, Ялта, Севастополь) досягла глибини -400 метрів (?). Вірогідно мова йде про дно загадкового 50-ти метрового колодязя в залі Марії Магдалини якого ніхто не бачив але який намальовано на деяких старих топографічних матеріалах

У вісімдесятих роках із печерою почали траплятись досить дивні речі. З планів печери то зникав, то знову з’являвся загадковий 50-ти метровий колодязь, але глибина печери при цьому не змінювалась. Періодично з’являлись різні повідомлення про нові успіхи у печері. Хтось заявляв по відкриття нових колодязів, хтось з’єднував старе дно з новою частиною печери, а наприкінці вісімдесятих з’явилось сенсаційне повідомлення від російських спелеологів про те що вони знайшли продовження печери і досягли глибини понад 500 м. Де знаходиться це «продовження» вони не уточнили, а численні спроби різних групи спелеологів його відшукати виявились марними…

Крапку цьому поставили Київські спелеологи які у 2003 році знайшли продовження печери подолавши 3-х метровий сифон на глибині -355 м., що знаходиться на дні невеликого каскаду уступів у середній частині галереї (див. топографічні матеріали). У наступні роки 2004-2005 цією ж групою були пройдені ще чотири сифона у новій частині печери яка отримала назву гілка Потойбічна.

В цей же період група Київських спелеологів провела детальну топографічну зйомку печери. За даними цієї зйомки глибина печери становить -400,7 м. Це позначка шостого сифону у гільці Потойбічна який зупинив дослідників.

Дослідження печери тривають.