Печера Кизил-Коба (Червона)

Печера відома з початку XIX ст. під назвою Кизил-Коба. У 1831 році ближня до входу частина печери описана Дюбуа де Монпере, а Першу полуінструментальную зйомку виконав П. Петров в 1910 році

У 1957 р. група туристів м. Сімферополя (М.А. Федоренко, В.Л. Шаманський, В.Н. Пронін, І.В. Бакуліна) відкрила замитий прохід до другої ділянки підземної річки

У червні-вересні 1958 р. В.М. Дублянський та краєзнавець А.С. Прибуловський пройшли Близьку частину печери, що включає печери Ієль (Верхня або Вітрова), Харанлих (Нижня або Темна) та Ромашку (нова 40-метрова порожнина та відповідні їй за висотою ділянки в глибині печери). Було встановлено, що Близька частина печери є складним шестиповерховим лабіринтом загальною довжиною понад 2 км.

28.10.1958 р. В.М. Дублянський проринув без спеціального спорядження 1 сифон та пройшов понад 200 м. Нової частини печери. У листопаді-грудні 1958 р. було розвідано близько 1 км нових ходів.

У 1959 р. спелеологи М. Федоренко, В. Гончаров та ін. знайшли та пройшли 2 сифон

Влітку 1959 р. було організовано перший підземний табір за першим сифоном (В.М. Дублянський, В.П. Гончаров, Г.С. Пантюхін).

Великий внесок у дослідження Червоної печери у 1959-1965 роках внесли загони Комплексної карстової експедиції АН УРСР. Під керівництвом начальника експедиції, проф. Ю.Ю. Юрка та її творця та ідеолога Б.М. Іванова працювали її археологічний (О.І. Домбровський та А.А. Щепинський); біологічний (Г.А. Бачинський, Я.А. Бірштейн, М.А. Войовничий, Н.Т. Заліська); геофізичний (Ю.І. Баулін, В.М. Головцин, Б.М. Смольников,); гідрологічний (Н.І. Дрозд) загони. Підземні роботи всіх загонів забезпечував "шахтний" загін (В. М. Дублянський). У роботах експедиції у різні роки брали участь співробітники ІМР (Л.С. Борисенко, Ю.А. Полканов, Ю.І. Шутов, Є.С. Штенгелов, Н.В. Павлова та ін.). З науковцями тісно співпрацювали спелеологи Криму (К. Аверкиев, І. Бакуліна, М. Генхель, В. Гончаров, В. Гуменюк, Л. Гуменюк, В. Душевскій, М. Єфімов, Ю. Зеленін, Г. Пантюхин, А. Прибуловський, В. Смирнов, В. Тохтамиш, М. Федоренко, М. Цимбал, І. Черниш, В. Шиндель, А. Яцина та ін.)

У 1960 р. з другого підземного табору за 2 сифоном В.М. Дублянський, Ю.А. Полканів та М.А. Цимбал пройшли та зняли ділянку довжиною понад 1 км до Розвилки.

У 1961 р. із третього підземного табору на Розвилці Л.С. Борисенко, В.М. Дублянський, В.П. Душевський пройшли понад 2 км нових ходів у Клоаці та Головному ході.

У 1962 р. під час Першого всесоюзного зльоту спелеологів з третього та четвертого підземних таборів у 4 сифону (В.А. Гуменюк, В.М. Дублянський, В.П. Душевський Г.С. Пантюхін, Є.С. Штенгелов) та на Розвилці (Н. Андрєєв, В.В. Ілюхін, Н. Мороз, І. Черниш, М. Ейгель) було пройдено близько 2,3 км нових ходів. У цьому ж році в Ближній частині печери проведено перші в СРСР підземні роботи з використанням аквалангу (В.П. Бровко, А.Д. Нікітін, Ю.П. Плотніков, П.С. Сотников). Було пройдено сифони Старої річки з виходом у вже відомі галереї та обстежено непрохідні через вузкості сифони в Академічному залі.

У 1971-1990 роках продовжувалися роботи з проходження та зйомки окремих ділянок Червоної печери. У Головній частині виявлено 6 сифон, пройдено 145-метрову трубу в залі Блакитної краплі та два відгалуження в Клоаці.

У лютому 1997 р. збірна група у складі М. Кирякова, М. та С. Личагіних, А. Низовцева, Є. Снеткова, К. Цурікова вийшла з печери Голубиною у верхні поверхи Червоної печери.

У 1997-2001 роках. дослідження Голубиної тривали переважно вгору. У травні 1997р. лівий приток печери Голубина пройдено вгору по струмку на 240 м, а листопаді розібраний прохід у великий зал з водоспадом (рук. А. Шелепін).

У 2004 році до загальної системи Кизил-Коба увійшла печера Університетська

У 2005 р. в результаті розкопок ході Еставелла співробітники МП "Кизил-Коба" вийшли у відому частину печери Грифон

Опис печерної системи Кизил-Коба

Вхід розташований на західному схилі масиву Довгоруківська яйля. Висота входів 596 м (Темна, Харанлих-Коба) і 615 м (Вітрова, Іель-Коба).

Печера закладена в товстошаруватих і шаруватих верхнєюрських вапняках. Ближня частина печери має загальну довжину 2,5 км. Тут вона утворює шість чітких поверхів, з перевищенням одного над іншим від 4-5 до 8-10 м. Найбільший розвиток отримали 5-й, 3-й і 2-й поверхи, вочевидь сформованих у періоди найбільш тривалих затримок склепінних піднятій. Поверхи являють собою субгоризонтальні галереї, майже прямолінійні (другий поверх), іноді утворюють досить складні лабіринти (3-5 поверхи), шостий і четвертий поверхи значно менші. Всі шість поверхів закладені вздовж регіонального розлому. Найбільш віддалений від його площини четвертий поверх, майже на 65 метрів. Нижні поверхи поступово наближаються до розлому, використовуючи системи крутонахилених тріщин сколювання. По першому поверху в 200 м від входу протікає підземна річка, що йде у сифон. У паводок вода також підтоплює другий поверх. Натічні відкладення в ближній частині печери майже не збереглися. На окремих ділянках є рясні водні механічні відкладення.

На ділянці від першого сифона до Другого обвального залу печера закладена вздовж розлому з простяганням північний схід 40°. Тут розвинені 1-й, 2-й і місцями 3-й поверхи, що мають в основному сифонний характер. Лише у великих розломів формуються обвальні зали висотою до 30-40 м. На цих ділянках в стінах залів простежуються лише фрагменти поверхів. Від Другого обвального залу печера поступово розгортається на південний схід і складається з коліноподібних ділянок, які використовують тектонічну тріщинуватість двох великих систем порушень 310 і 40°. Іноді на відстані 40-100 м в стінах залів і галерей оголюються відпрепаровані водою змішувачі порушень. У порушень утворюються каскади висотою до 20 метрів. Головна галерея печери Червона завершується П'ятим обвальним залом (довжина 80 м, ширина до 60 м, висота до 40 м). Тут вперше з'являються пачки пісковиків, характерні для розрізу тітона центральній частині Довгоруківського масиву. За бриловим навалом П'ятого обвального залу починається шостий сифон який обходиться по проходу в завалі.

На ділянці від Третього до П'ятого обвальних залів в головну галерею відкриваються декілька бокових притоків. Один з них - це притока з печери Голубиної, другий, найбільш повноводний Клоака, дренує поверхневі водозбори центральної частини Довгоруківського плато, а також притоки Висячий, Південний, Конкрецій. Впродовж всієї печери чітко простежуються 1-й і 2-й поверхи, 4-й поверх простежується тільки в при входовій частині печери, 4-й і 5-й поверхи - до району 3-4 сифонів, 2-й і 3-й - до П’ятого обвального залу. Дальня частина печери дуже багата майже всіма типами печерних відкладів. Особливо різноманітні водні механічні та водні хемогенні відкладення. Температура повітря в печері 9,8-11,6°. Ближня її частина активно провітрюється і випаровує вологу. У дальній частині відбувається конденсація, що підтримує меженний стік. У алювії і глинистих накопичення виявлені місцезнаходження кісток хребетних пізньопліоценового-антропогенового віку.

У межень підземна річка складається більш ніж з 70 ерозійних, проточних і гребле-проточних озер. Запаси зарегульованої в них води складають всього 15 тис.м3. У паводок рівень води в окремих галереях підвищується на 6-8 м. Ці запаси протягом 5-8 діб спрацьовуються, і печера знову виходить на меженний режим. У печері неодноразово проводились напівстаціонарні гідрохімічні, геофізичні, гідрогеологічні спостереження.

Ділянка печери до 1 сифона обладнана для екскурсій.

Станом на вересень 2021 р. проективна довжина печерної системи Кизил-Коба склала 21934 м, протяжність 22437 м, амплітуда 238 м, площа 95359 м2

У тому числі:

Печера Голубина - Проективна довжина 5835 м, протяжність 5952 м, амплітуда 176 м, площа 20284 м2

Печера Гріфон - проективна довжина 313 м, протяжність 321 м, амплітуда 20 м, площа 530 м2

Топографічна зйомка

Топографічні роботи в Червоній печері було розпочато відразу ж після відвідування її Старої частини співробітниками ІМР у травні 1958 р.

Слід зазначити що в ті роки при топозйомці печери застосовувався напівінструментальний метод, що полягає у вимірі довжини мірної стрічкою або п'ятиметровим шнуром, визначенні азимутів гірським компасом або бусоллю і кут нахилу - екліметром або спеціальним кутоміром. І лише у Старій частині печери було виконано теодолітну зйомку замкнутого полігону завдовжки 980 м з різницею перевищень у 60 м.

Зйомка Червоної печери, розпочата травні 1958 р., тривала до вересня 1972 р.

У 1984 р. була проведена ревізія всіх матеріалів різночасних топозйомок Червоної печери.

У 1986-1989 та 1996-2001 роках топографічну зйомку нових частин та фрагментів печери проводили різні групи спелеологів

З 2002 по 2017 р. була проведена комплексна топозйомка печери в рамках спільного проекту УСА та РГТ "Червона печера від витоків до гирла"

У 2021 р на базі узагальнених топографічних даних було розроблено цифрову модель печери (А. Грачов) та перераховано морфометричні показники.