Печера Ювілейна

Вхiд знаходиться біля с. Сапогів, на днi конусоподiбної лiйки глибиною 8 м., дiаметр лiйки 12 м.

У районі печери верхня частина плато складена у вапняково-мергелистих відкладеннях волинського і пронятінського горизонтів і на окремих ділянках інтенсивно закарстовані. Печера закладена на контакті пластів гіпсу і перекриваючих вапняків. У Західному залі печери на площі декількох метрів видно контакт гіпсу з хемогеннимі /ратінськімі/ вапняками. Хемогенниє вапняки залягають на розмитій поверхні гіпсу, ізборожденной карровимі жолобами і кавернами вилуговування.

Печера закладена по тектонічних тріщинах простягання 0-20°- 180-220°. Сполучені коротшими ходами у напрямі 80-90°.

Печерний заповнювач по контуру печери - автохтонні відкладення представлені печерною глиною і великокристалічним піском, які повністю перекривають галереї печери, ізолюючи її від інших вельми вірогідних частин печерної системи. У ході “Сталактитовий” є 12 сталактитів завдовжки до 20 см, білого кольору, середній діаметр 20 мм.

печера горизонтальна, тiльки в пiвденно-схiднiй частинi печери один з ходiв йде по спiралi вгору, замикаючись на себе в 7 м вiд пiдлоги. Стеля більшості ходів параболічна. Зал “Планетарій” перекриває купол діаметром 8 м, який на 6 м врізався в товщу багрянкових вапняків і вапняково-мергелистих відкладень волинського горизонту

Сучасний водозбір печери незначний, так як основна маса дощової та талої води поглинаються понором, що розташований поряд з печерою. Цей понор має зв'язок з печерою, але на даний час для людини непрохідний, і є одним з найперспективніших місць для пошуку нових великих лабіринтів. Печера суха, тільки вхідний коридор періодично підтоплюється дощовими та талими сніговими водами.

Історія відкриття та дослідження

Під час поїздки в Польщу Ю.Зімельс знайшов в бібліотеці Краківського спелеолога Градзінського Р. книгу 1911 року видання, геолога Адама Малицького «Kras Gipsowy Podola Poklickiego» зошит 18, в якій був опис екскурсійної печери біля с. Сапогів. Після опитування місцевих жителів визначили понор, в якому знаходився вхід в печеру. Незважаючи на велетенську працю і великі труднощі (понор був засипаний битим склом, вапном, скотомогильником затоплювався талою та дощовою водою), прокопали декілька десятків метрів але печеру не відкопали хоча далі і йшов хід з просвітом та тягою.

Тоді, під час 16-тої експедиції Тернопільського спелеоклубу «Поділля» в 1969 році, вирішили копати в сусідньому понорі і за 20-ть хвилин відкрили вхід в печеру, яку назвали на честь 50-ти років Радянської влади «Ювілейна». Учасники експедиції під керівництвом Ю.Зімельса виконали топографічну зйомку 1120 метрів ходів. Під час дослідження слідів відвідування печери людьми виявлено не було.

В 27-й експедиції Тернопільського спелеоклубу «Поділля» було відкопано і досліджено нові ходи і довжина лабіринту досягла 1500 метрів. Більшу частину по пошуку нових ходів проводили спелеологи Київського філіалу спелеоклубу «Поділля». Під час перезйомки печери в 2005-2006 року (ТМГО «Клуб спелеологів «Поділля», спелеоклуб «Ursus spelaeus» Карловац, Хорватія, спелеоклуб «Spelunka» Вепрінац, Хорватія, спелеоклуб «Estavela» Кастав, Хорватія, довжина печери склала 1623 м.

Постановою Ради Міністрів України від 2 серпня 1971 року №611-р печера визнано геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення